я вже "відійшла"

[anchorpoint_ua]

але хочу поділитись моментом мого крайнього "офігіння".
Пройшло зо два тижні, як Моті не стало, як сусід через паркан спитав: Женю, а я щось давно не бачу як ти вранці котика годуєш.
Щось сталось?
Я розповіла, що сталось.
- О! То в тебе у дворі більше немає котиків?
- Так. Жінка Моті з кошенятами повернулись до своєї хазяйки у двір. Тепер коти в мене лише вдома.
- О! А як же двір без котів? Тобі не сумно без котів у дворі?
- Ні, - кажу, - як раз без котів у дворі, яких я не мозу за всім своїм бажанням взяти додому - мені дуже спокійно.
От як комусь може взагалі прийти в голову, що маючи вдома вже котиків, я можу хотіти ще з десяток у дворі? Яких я додому не візьму, бо це вб'є кота Масяню з його ВІК?
Я розумію, що свого кота, в якого також ВІК, вони некастрованим щоліта випускають кошенят безхатніх робити, бо їм пофіг. А потім кота виходжують всю зиму. Мені таке щастя - навіщо???
Дивні люди...
Оригинал записи на Дыбре