anchorpoint_ua

От дивно - їдеш на стайню, там працюєш на ногах як мінімум три години, а зазвичай чотири з гаком, не присідаючі. Так, якщо верхи - це теж ноги працюють, ще й як.
І нічого, потім ще їдеш додому і навіть язик не дуже на плечі.
Те ж саме якщо на природу ідеш - п'ять годин на ногах по ненайрівнішій місцевості без проблем.

Але якщо ходиш по магазинах- вже після двох годин хочеться десь впасти і відпочити. 
Оригинал записи на Дыбре

Третій день у голові крутиться "Карлсони" Олега Медведєва - може знаєте, така трошки дивненька пісня про камікадзе. "Дремлет Малыш, под одеялом темно, спит и видит сладкие сны - там как и прежде влетает в окно Карлсон, вернувшийся с войны".
І ось як перестати крутити ідейку написати про Карлсона, який справді воював? У 2й світовій. Проти фашистів.

Якщо прийняти, що Карлсон у Ліндгрен це такий собі ніссе-нікс-брауні (звідси всі його капості та не надто позитивна особистість), що пережив століття - чому б і ні?

Власне, сама пісня, під яку гарно нарізано "За тих, кого ми любимо"

Watch on YouTube

Оригинал записи на Дыбре

Мене спитали як англійскою буде "сайт". Я прям підвисла


Оригинал записи на Дыбре

Коротше, майже два тижні я лікувала спинку, ходила з лякаючою регулярністю на всякі процедури - і сьогодні нарешті доїхала до стайні.
"Ой, каже конюх, який першим попався на шляху до роздягалки, Кши прийшла! Чого тебе так довго не було, ми вже скучили". І це прям щиро, без підйобів.
"Кши, сонечко, ти хворіла?" - пита мене другий конюх, поважний такий літний дядечко. - "Ну от весна прийшла і ти прийшла, тепер все добре".
Дякую, дякую, сама думаю "Це мені якийсь преміум доступ проплатили чи що воно за знак?"
Коня так і поготів радий був, як його щавели з прогулянки,то навіть їсти не пішов, прилип до мене, дихав у вухо, торкався носом і всяко показував, що радий, що хороший хлопчик та що як добре, що мама прийшла.
Березень вже такий березень - яскравий, сонячний день, дрібне птаство цвірінькає, якесь велике пугутькало я навіть бачила, летіло. І сніг тане  ручаї біжать, небо синє-синє.


Оригинал записи на Дыбре

Знайшла прекрасний допис

Хакнути Апокаліпсис. Як українські меми переписують код світового страху🧵

«Ви що, бездушні?»Зараз Західний світ в істериці: на Близькому Сході загострення, всі кричать про Третю світову.А що робить українська стрічка?Розривається від найчорніших мемів.Українців звинувачують у цинізмі.Але ситий світ просто не розуміє: це не відсутність емпатії. Це найвищий рівень еволюційної нейробіології.Ми буквально хакаємо реальність.


Справжня природа Мемів

Забудьте про смішні картинки з котиками.За теорією Річарда Докінза, мем це реплікатор. Це культурний ген, вірус ідеї, який еволюціонує, мутує і розмножується у свідомості мас.(Він ввів термін «мем» ще у далекому 1976 році, задовго до інтернету.)Коли українці генерують меми про світову війну, вони не створюють «приколи». Вони будують захисний мемплекс (складну структури з мемів) — інформаційну броню для цілої нації.

Алгоритми і медіа нагнітають глобальну паніку: «Все, пізда, кінець світу!».Страх паралізує префронтальну кору і робить маси керованими.Але тут влітає український мем.Він працює як троянський кінь: пробиває цю повістку страху і переписує її код.Ми забираємо в катастрофи її пафос.

Світ в істериці хапається за голову від перспектив ядерки.«Ааааа! Це перетворюється на пекло!»Реакція українців?«Блядь, та ми тут вже живемо, проходьте, сідайте, не стійте на протязі».Для українців ніхуя не змінилося.Це абсолютна, крижана насмішка зі світу, який намагається налякати всіх тим, що в Україні стало повсякденною рутиною.

Якщо ти роками живеш в епіцентрі екзистенційної загрози і будеш емоційно пропускати через себе весь біль планети — твоя кукуха просто вибухне.Мигдалина (центр страху в мозку) згорить від когнітивного навантаження.Чорний гумор це запобіжний клапан.Він фізично знижує кортизол і виводить психіку з режиму «жертви».

Коли ти плачеш і боїшся, ти об'єкт обставин, ти жертва.Коли ти висміюєш Армагеддон, ти стаєш над ним.Український мемплекс — це масова відмова грати в гру «налякайте нас ще більше».Українці забирають владу у страху і конвертуєють її в дофамін.

Західний світ тільки зараз починає відчувати те, що в Україні жорстко пройшли у 2022-му:злам ілюзій про безпеку.
Вони тільки підходять до краю прірви і з жахом кричать. А українці тут вже давно, на дні цієї прірви, облаштували побут, завели туди Starlink і роблять звідти меми.
Це і є інверсія реальності.Беремо головну зброю системи: глобальний страх розбираємо її на запчастини і збираємо з неї вірусні реплікатори (меми), які роблять украінців психологічно невразливими.Це імунітет рівня Бога.


Тож наступного разу, коли хтось у коментарях скаже, що українці стали занадто жорстокими чи відірваними від реальності, просто пам'ятайте: це не жорстокість. Це нація, яка навчилася сміятися в обличчя Апокаліпсису, щоб просто продовжувати жити.

 
 


Оригинал записи на Дыбре

Після того, як вересні 1904 року японці зазнали невиправданих з їх погляду втрат, почалися невдоволення генералом Ноги, - що він не взяв Порт-Артур. Проти нього почалася компанія в газетах, а далі є легенда яка, судячи з усього, не просто собі легенда - історія з "батальйоном незадоволених".
Коли почалася критика, генерал Ноги у пресі  відповів «Якщо ви знаєте, як перемогти краще за мене — покажіть це на полі бою».

 І запропонував журналістам і японським прогресивним громадським діячам, що якщо вони такі розумні, то можуть зібратися батальйоном та й поїхати штурмувати російські позиції. Вони таки зібралися і поїхали. Після спроби штурмувати висоту в батальйоні виявило 70 відсотків убитих і поранених. І критика припинилася.

В цій історії мене завжди найбільш всього цікавить те, що критикани таки зібрались і таки поїхали.
Нинішні диванні воєни навряд чи зрушили б з місця.
Оригинал записи на Дыбре