На тому тижні вирішила почитати...

[anchorpoint_ua]

Колись бачила жахливі малюнки і уривки у радянському номері журнала "Огонек", дось у 89 чи 90-му. Я тоді була дуже малою і нічого, окрім шоку не відчула.

А тут випадково вони знову попалися мені на очі. Тож вирішила прочитати.
https://www.rulit.me/author/kersnovskaya-evfrosiniya-antonovna
Автобіографічна історія, яка мене знов таки нажахала. Але не лише смертями і жахливим побутом радянських лагерів смерті. А й іншим. Вже не вперше читаю автобіографічні історії колишніх в'язнів ГУЛАГу, і не вперше помічала такі річ: несправедливо засуджені, або кинуті туди без суду і слідства тим не менш сумлінно працюють вмотивовані буквально в'ївшимся у підкорок бажанням довести, що вони не верблюди. Така ж була у Євгенії Гінзбург, і така ж сама у Керсновської. Бажання з останніх сил довести, що вони - достойні люди. Мабуть у цьому жахлива геніальність ГУЛАГу і проявляється на відміну від німецьких концтаборів. Щось я не пам'ятаю, щоб хоч хтось з в'язнів концтаборів взагалі думав про те, щоб довести власну гідність своїм мучителям. Загалом  - досі не по собі
Оригинал записи на Дыбре